Плаче дощ у весняну пору
Бо кохання своє не знайшов
І запитує в неї - чому!?
Він з небесного раю зійшов.

Сльози котяться думкою вниз
Все так добре - вона вірила в це!
Онімівши стоїш, в очі страху дивись,
Й на камінні лишаєш лице.

Обіцяю ти станеш, сльози котяться вниз,
Він вершив свою долю, сміливий.
І душа відлетіла, невідомо кудись,
Він лишив лише сльози щасливі.

Все це існує - треба вірити лиш,
Хоч вона і мала, та її звуть "надія"
І якщо ти не віриш - то візьми помолись
Я зерно це в тобі вже посіяв.

Плаче дощ у осінню пору,
Бо кохання своє не знайшов,
І запитує в неї - чому!?
Він з небесного раю зійшов.

І ти знаєш - ти ступаєш в вогонь
Через себе ступаєш у прірву,
Ти страждаєш від цього, від жару долонь,
Ти все це робила, бо він в тебе вірив.

Ти щасливою станеш, в тебе буде життя,
Він крізь скло завжди буде з тобою,
Сльози плачуть, і плаче дитя,
Ти мене пам'ятай, пам'ятай свою долю.